3 січня в Умані відбулась мирна акція на підтримку полонених бійців полку АЗОВ. На мітинг зібрались рідні і близькі полонених полку АЗОВ, які вже більше семи місяців перебувають у російському полоні.
Батько Антона Штукіна, який сьогодні перебуває у російському полоні, говорить, що рідним військовополонених хотілось би, щоб їх підтримувало більше людей. Зв’язку із сином Сергій не має, говорить, що лише знає, що їх вивезли з Оленівки, але куди — не відомо.
— Люди мають розуміти, що вони взяли на себе найбільший нерівний бій з початку цієї війни, даючи шанс перегрупуватися і отримати зброю від світових партнерів, стримували навалу нерівну по кількості. Тому ми не можемо давати забути про них, бо це війна і щодня з’являються новій й нові проблеми, інші місця військових дій, наприклад, як Бахмут, де захисники також стримують ворога і ми дякуємо їм. Ми дякуємо кожному, хто обороняє Україну сьогодні, вшановуємо пам’ять усіх, хто віддав життя і ми не дамо забути й повернемо кожного, хто зараз перебуває у полоні, але найболючіше — це захисники Маріуполя, — говорить Сергій Киричатий-Штукін. — На жаль, сьогодні рідні військовополонених, які вийшли з Азовсталі, не мають чіткої інформації про те, де знаходяться їхні рідні, що з ними. Є організації, які повинні цього вимагати, налагоджувати зв’язок з нашими полоненими, які перебувають на території росії, наприклад, Червоний Хрест, але комунікації не має.
Олександр — син Світлана Чепурко повернувся з полону у вересні, а його дружина Юлія в останній день 2022 року. Світлана 3 січня разом з усіма рідними і близькими азовців була на акції підтримки полонених з Азовсталі.
— Я вірила і надіялась. Пишаюся дітьми, що вони в мене захисники! Але ніколи не думала, що колись буду такі слова буду говорити про своїх дітей. Дуже рада, що вони повернулись живі, здорові, руки й ноги цілі, — пригадує Світлана Чепурко. — Саша за час полону тричі телефонував і двічі присилав смс. І телефонував з чужих номерів, я під час розмови так нервувала і хвилювалась, тому вмикала запис і потім переслуховувала розмову. Першими словами сина були: «Мамо, я тут, мене обміняли». Він телефонував в десять годин вечора, із зовсім чужого номера, я ще й вагалась — брати трубку чи ні, і я також швидко намагалась увімкнути запис, щоб не пропустити жодного слова.
Син Світлана Танчук — Богдан, ще в полоні, де днями зустрів свій 22-й день народження. Пані Світлана говорить, що зв’язку із сином не має, відколи він у полоні. Відповідаючи на запитання «що їй допомагає зараз триматися», говорить: «Коли син повернеться, я маю бути здорова, маю мати сили, щоб йому ще допомогти, також ще є моя мама, яку теж потрібно підтримувати. Хто, як не я, буде триматися».
— Мій син азовець, 1 січня йому було 22 роки. Дуже сподівалась, що на день народження він буде вже не там зустрічати день народження, але не вийшло. Юля знає Богдана, але бачила його дуже давно, ще напевно під час бойових дій, — розповідає Світлана Танчук. — Я від Юлі дізналась, що син був поранений, але він мені цього не говорив, це напевно було ще на початку повномасштабної війни, бо я знаю точно, що він воював до останнього дня. Коли вони вже перебрались на Азовсталь, він ні разу не був у бункері, вони стояли десь окремо і брали участь у бойових діях. Тоді він ще кілька разів писав мені короткі повідомлення. 31 грудня за довгий час повернули 12 азовців і це вселяє надію. Владі не дуже хочеться і подобається піднімати такі болючі теми, тому це маємо робити ми — ті, кому не байдуже. Ми так і робимо.
Боротьба за кожного захисника України — полоненого чи зниклого безвісти, триває.
Через тиждень акція на підтримку полонених з Азовсталі планується в столиці.
Довідка: Загалом після початку повномасштабної війни Україна повернула вже майже 1600 людей.
