Вже зовсім скоро у світ вийде друга книга письменника з Уманщини Дмитра Безверхнього. І цього разу — це аж чотири детективних історії із уже відомими читачам героями. Для читачів УманьNews.City Дмитро розповів про історії в з нової книги і коли очікувати новинку, про те чи варто вірити ворожінням і про те як пишеться зараз.
Дмитро Безверхній розповідає, що збірка оповідань «Порядні пані вмирають самітно» вже майже готова. Є сподівання, що вже в серпні вона зможе потрапити до рук читачів. Виявилось, що чимало роботи зайняло оформлення обкладинки.
— Насправді, книга вже надрукована, немає лише обкладинки, а сам книжковий блок вже надрукований — лежить і чекає палітурку. Це сьомий варіант обкладинки — її обирали довго, до останнього дня і до останньої миті. Бо в попередній книзі на другому варіанті обкладинки ми зупинились, а тут було шість пробних і аж сьома стала тією, яку побачать читачі. Я задоволений цим варіантом, обкладинка мені подобається, — говорить письменник.
Пан Дмитро говорить, що до останнього мав сумніви про те, чи вийде друком його нова книга у 2022 році, адже навіть жартівливі гадання стверджували, що цього не буде.
— Я дуже добре пам’ятаю, що коли відправив редактору книжку, в мене закралась думка, чи вийде вона. Перед цим в мене сталась дуже цікава пригода. Коли я був на Карпатській літературній резиденції, одна із резиденток любила ворожити. Якогось вечора вона нам ворожила і я запитав: «Коли ж вийде моя книжка? Чи вийде вона в 2022 році?» Вона цілий вечір робила розклади і там вони були жахливезні: війна, смерть і таке інше. І вона говорила: «Ні, в 22-му не виходить. Давайте на 23-й? І в 23-му не виходить. Давайте на 24-й?», — пригадує Дмитро. — Коротше, розклад був такий, що просто страх. І хоча я не вірю в такі речі, та коли відправляв рукопис, вже був січень і тривожність відчувалась, то в мене було запитання: «Чи вийде вона взагалі?»
Письменник розповідає, що вихід цієї книги збурює зовсім інші почуття, ніж коли у 2020 році його ретродетектив «Порцеляновий погляд» став книгою. Нині це не просто радість, це суміш найрізноманітніших почуттів.
— Коли мені сказали, що робота відновлюється, що в середині березня видавництво починає знову роботу, то це були і острах, і радість. І я тоді собі казав: «Хочу книжку і перемоги!» Книжка вже є, лишилося ще одне бажання. Пам’ятаю як мені писала редакторка, яка працювала з текстом книжки (вона була в Києві, в той час коли його активно бомбили), що, аби підтримати мене, дізнавшись, що нас тут бомбили, швидше редагувала мою книгу. І я їй дуже дякую, бо це була дуже приємна робота, дуже емпатична робота, вона прислухалась до моїх зауваг, я прислухався до всього, що вона знаходила в тексті. Тому — це була дуже-дуже органічна робота, — розповідає про роботу над книгою Дмитро Безверхній. — І також випусковий редактор Артем супер пунктуальний, вміє організувати команду і все відбувається швидко, дуже ділиться усім. І це все про вдячність. І поєднання цих емоцій — це ця книжка. Це зовсім не ті емоції, які були з першою. Немає чистої емоції радості. Бо зараз і страшно, і радісно, і вдячно, і співчутливо, і з запитанням: чи на часі — це такі дуже різні емоції, і їх дуже важко описати.
В новій книзі Дмитра Безверхнього одразу чотири детективних історії. Дві з них уже відомі декому з читачів, а написання цих оповідань охоплює час в майже 10 років.
— Це збірка із чотирьох історій. Перша — «Дружина молочника», не міг її оминути. Друга — «Срібне люстерко, або Пані Ен ніколи не спізнюється на чаювання». Саме ця історія була написана у 2013 році, перший чорновик, так би мовити, ця історія з тривалим написанням — дописувалась, переписувалась. Третя і четверта історії — «Гра в потойбіччя» та «Коминар». В двох історіях збірки події відбуваються в Києві і у двох — в Умані. Можна сказати, що це роман в оповідання, бо деякі сюжетні лінії перетікають із однієї історії в іншу і логічно між собою зв’язані, — робить екскурс в свою майбутню збірку Дмитро Безверхній. — «Дружина молочника» — це завжди найулюбленіша історія, тому що вона подарувала мені вихід далі і далі в літературний світ. Але всі історії витримали час. «Коминар» — найновіша історія, в ній багато книг — оповідається про книжковий клуб в Умані, який і справді був у ХІХ столітті, це дуже затратна була річ, власникам доводилося дуже багато витрачатися і, відповідно, злочин стається під час зібрання учасників цього клубу.
Для того, щоб в оповіді витримати ретро атмосферу, письменник опрацьовує чимало інформації.
— Дуже багато інформації опрацьовую і це робиться постійно. Це дуже цікаво і повчально. Допомагає періодика і іноді знаходжу такі перли, які ніколи не вигадаєш. Ці опрацьовані речі намагаюсь максимально вплести в оповідь, — ділиться роботою Дмитро. — Якщо в «Дружині молочника» це дуже мало прослідковується, то оповідання «Коминар» можна назвати практично історичним, бо крім самого злочину усе решта правда. Але, загалом, дуже маленька дрібка опрацьованого потім потрапляє в текст.
Дмитро Безверхній зізнається, що після початку повномасштабного вторгнення не міг писати. Однак новина про вихід книги допомагає повернутися до роботи над новими рукописами, які планує закінчити вже найближчим часом.
— Я думав, що ніколи не вдасться повернутися до роботи. Моя емоція на початку повномасштабного вторгнення — це було тотальне заціпеніння, мені нічого не хотілося — їсти, пити, спати не хотілось. Хотілося чекати, коли все скінчиться і по швидше. Але людина вміє призвичаюватися навіть до таких умов. Я починав зі слухання книжок, потім почав читати. Писати починав із новинарних статей. Але все одно писати важче — слова грубі, неотесані, — розповідає пан Дмитро. — І вихід книги насправді дуже допомагає. Бо коли написаний рукопис у підвішеному стані, то єдине, що залишається — чекати і не хочеться нічого писати. Рукопис третьої книги до кінця літа вже буде готовий — це буде третя книжка про Софію. Але я хочу дописати ще одну книгу — зовсім інакшу. Вона про 1918 рік — буде така паралель між тим, що у нас зараз відбувається і тим, що було 100 років тому. Це буде дуже історична і правдива книга, в ній буде максимально багато фактажу, там будуть Леся Українка, Драгоманови, Косачі, Шишманові, події в Україні і Болгарії. Війна показала, що часу на відкладання немає, а кожна з цих історій відкладалась вже бозна скільки років і тому хочеться їх доробити.
Сам Дмитро наразі теж очікує книжкових новинок від колег письменників.
— Як і багато хто, чекаю нової книжки Забужко про Касандру. Вона не була анонсована у цьому році, просто було оголошено, що авторка над нею працює. З цікавістю подивився на роман Ліни Костенко, над яким вона теж працює. Мені здається було б цікаво почитати їхні переживання цього всього. Я чекав і чекаю на книжку «Про що він мовчить» — так буде трошечки мене і багато інших авторів. Але видавництво вирішило призупинити вихід книги і додати туди історії вже воєнного часу і людей, які на фронті, тому вона відтермінована і вийде восени чи взимку, — говорить про свої книжкові очікування Дмитро Безверхній.
Через годину після нашого інтерв’ю з Дмитром про його нову книгу, стало відомо, що його перший роман «Порцеляновий погляд», наклад якого закінчився, вже перевиданий і доступний у продажі. Тому, очікуючи детективні новинки зі збірки «Порядні пані вмирають самітно», маєте нагоду придбати і прочитати попередній роман.
