Повномасштабна війна росії проти України триває вже 144 дні. Це вибило ґрунт з-під ніг, якщо не у всіх, то у багатьох людей. УманьNews.City запитав в уманців про те, як їм вдається зберігати свій емоційний стан в умовах війни, постійних стресів, невизначеності, тривог.
Сьогодні кожен українець змушений вчитися опановувати свої емоції і підлаштовувати свою поведінку до війни. Багато улюблених речей і захоплень, які раніше приносили задоволення, втратили свою актуальність. Багато справ, наприклад, деяке крафтове виробництво, стали нерентабельними. Творчі люди втратили натхнення. Тому ми дізнавались в уманців, що допомагає їм в умовах війни повернути внутрішню гармонію, як вдається боротись із тривогами і страхом, повернути відчуття впевненості.
До і після повномасштабного вторгнення росії
Працюю в органах місцевого самоврядування, голова ГО членів сімей загиблих в АТО «Родина Героя». УКРАЇНКА.
Як зберегти себе емоційно: власний досвід
Війна торкнулася моєї родини ще з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення робила все, щоб допомогти Нашим Захисникам: готували і розвозили їжу нашим хлопцям. Разом зі мною працювала Велика команда однодумців. Займалася гуманітарною допомогою. Велике дякую Нашим закордонним друзям, побратимам-полякам. Доставляли гуманітарну допомогу, де ми роздавали цю допомогу переселенцям. Допомагали Нашим Захисникам у шпиталі.
Дуже важко, я переживаю все спочатку. Але допомагаю сім’ям які втратили зараз своїх рідних і близьких. Молюся за наших захисників. Вони повинні бути впевненні, що у них тут надійний тил і ми не підведемо. І ще люблю квіти — троянди, їх у мене майже 90 штук, доглядаю за ними. Наближаємо маленькими кроками Перемогу.
Робота до і після повномасштабного вторгнення росії
До війни був письменником, істориком, вчителем — цих іпостасей війна не змінила, ба навіть загострила та увиразнила. Хоч багато й змінилося.
Школа в якій я працюю постраждала ще першого дня, тому навчання проводив з власної кімнати чи сховку, а не з класів. Історичні знання допомагають розуміти що/як/чому відбувається, і, головне, до чого все йде. А письменницьке бачення — провідчувати та задокументувати пережите країною і людьми — важливо.
Як зберегти себе емоційно: власний досвід
У питанні переживання війни з мене, певно, кепський порадник, бо я тривожна людина. У перші тижні чи й навіть місяці відчував тотальне заціпеніння — не хотілось нічого окрім перемоги (зараз теж!), і це вганяло в апатію. Згодом, почав силоміць себе розпружувати — менше новин, більше свіжого (тоді ще морозного) повітря між повітряними тривогами.
Почав читати/слухати книжки. Усе це — ніби знову вчитися ходити, розмовляти, сприймати світ. Але без цього ніяк. Не люблю фразу «жити життя», тут більше пасує «...а ТРЕБА жити, якось треба жити!» і наближати перемогу. Робіть усе, що вам допомагає тримати себе у більш-менш «робочому» стані: книжки, фільми, біг, сон, солодке, нічого — головне не соромтесь того як це у вас. Підтримуйте ЗСУ, бо без них не буде нічого. Важливо давати собі час на себе, інших, сум, гнів, радість, тишу.
До і після повномасштабного вторгнення росії
Фахівець відділення інклюзивного соціально-реабілітаційного туризму УПСЗН.
Як зберегти себе емоційно: власний досвід
Що таке психологічне вигорання — мені не відомо, бо останні п’ять років працюю з особливою категорією людей: інвалідами, пенсіонерами, учасниками АТО, дітьми з вадами здоров’я… А моє завдання — покращити їхнє життя через позитивні емоції, враження, наповнити новим змістом, почуттям від участі в цікавих екскурсіях та подорожах країною. Від початку війни до моїх учасників добавилися особлива категорія: тимчасово переміщені особи.
Тепер я взагалі не маю часу на свої переживання, бо працюю над тим, щоб зранені війною люди трішки відволіклися від пережитого і наповнилися позитивом від побаченого, почутого; отримали відчуття затишку, уваги і впевненості у своїх силах! Бо цьому вчить нас вся історія нашої великої багатостраждальної України!
Як зберегти себе емоційно: поради
І всім раджу в цей час більше пізнавати свій край, вчити свою історію, опановувати мови (передовсім — українську, мовою свого народу)! Шукати роботу, яка була б до душі, відкривати свою, хоч і маленьку, власну справу. В цьому вже є можливість, бо держава оголосила підтримку коштами під свої проекти. А в Умані вже запрацювала робота по навчанню підприємництву! І дуже вдало, бо до міста заїхав цілий колектив крутяцьких підприємців-переселенців із Херсонщини!
Робота до і після повномасштабного вторгнення росії
Перша освіта — художник-графік, друга — психолог.
До війни малював портрети й пейзажі, ілюстрував книги, читав лекції по психології творчості, вів тренінги, займався профконсультуванням. Зараз займаюсь волонтерством — роблю художні роботи для продажу на аукціонах з перечисленням грошей на потреби ЗСУ, створюю плакати і графічні роботи в рамках інформаційної війни.
Як зберегти себе емоційно: власний досвід
Зі стресом, породженим війною борюся просто: працюю на перемогу на своєму маленькому фронті — олівцем і пензлем. Також, як психолог, планую методи психологічної реабілітації, яка, думаю, знадобиться в майбутньому багатьом. Оскільки безперервно зайнятий і не встигаю реалізовувати всі плани, просто не маю часу на те, щоб страждати тривогою й безнадією, впадати в песимізм від щоденних трагічних новин.
Принцип простий: сприймаєш воєнні реалії як проблему, яку треба вирішувати, далі ведеш з собою діалог: «Чи все роблю на своїй «ділянці життя», щоб допомогти країні в цей час? — Не все. Можу ще щось зробити? — Можу. — Ну то роби!». Все, далі заспокоюєшся і починаєш вирішувати проблему, а там — як Бог дасть. Дуже допомагає!
Як зберегти себе емоційно: поради
Що можу порадити іншим? Як психолог скажу: щоб запобігти руйнуванню особистості в такій тяжкій і тривалій стресовій ситуації, як наша сьогоднішня, головне — не дати захопити себе паніці й песимізму, не віддати ситуації важелі керування собою, бо в результаті почнеш пасивно плисти на хвилях подій, все більше втрачаючи душевні сили. Як з цим боротись?
Перший крок: «Визначте сферу власної вільної, автономної поведінки»
Виділіть те, чим ви можете керувати, незалежно від подій на фронті. Для цього впорядкуйте своє оточення: наведіть порядок у власному житлі і навколо нього, забезпечте собі і своїм рідним максимально можливе комфортне проживання й харчування, пишіть розпорядок на кожен день і намагайтесь його виконувати, по можливості продовжуйте робити те, що ви любите, від чого отримуєте спокій і задоволення... Займіть руки і голову.
Другий крок: «Сформуйте коло однодумців»
Налагодьте конструктивні соціальні зв’язки. Саме конструктивні, бо мається на увазі не просто обговорення з сусідами і знайомими на лавочці останніх страшних подій і «накачування» один одного тривогою. Допоможіть тим, кому тяжче, ніж вам. Це може бути і допомога по хазяйству, і купівля продуктів у крамниці для немічної сусідки. Це може бути і просте слово підбадьорення й підтримки. Це запустить цікавий процес, який я б назвав «ідентифікація «свій-чужий»».
Справа в тому, що війна, як одна з найбільш стресових ситуацій, оголює і загострює людські характери: погані люди стають ще гіршими, а хороші — ще кращими. І вони тягнуться один до одного. Ви будете здивовані, наскільки точно хороші люди ідентифікують вас серед оточуючих як «свого». І як швидко навколо вас утвориться коло друзів-однодумців, готових допомагати один одному і підтримувати тих, кому важко.
Третій крок: «Спробуйте щось зробити для усунення самої причини стресу»
Простіше кажучи, запитайте себе, чи можете щось зробити задля перемоги? Зверніться до найближчого волонтерського центру, де ваші руки і різноманітні вміння напевне згодяться. Там же ви знайдете й соратників-однодумців і психологічно почнете підтримувати один одного. Це може бути і дуже нестандартна допомога. Наприклад, уявіть, що відчуває солдат на фронті і напишіть лист вдячності й підтримки цьому незнайомому захиснику (це може бути і чоловік і жінка). Можете прикласти до нього дитячий малюнок, звернений до солдата-захисника. Ваш лист, вкладений до волонтерських речей, що відправляються на фронт, може комусь дуже допомогти, підняти настрій, вселити впевненість.
Можна придумати й інші щирі, особистісні способи підтримки наших оборонців. Повірте, це одночасно підтримає і вас: ви відчуєте себе потрібними й важливими, знайдете нові сенси життя і не матимете бажання повертатися до похмурої печери безнадії й депресії.
І пам'ятайте:
жах війни однак скінчиться, ми приречені на перемогу, і одного чудового дня всі ми в колі нових, щирих і абсолютно відданих друзів цю перемогу відсвяткуємо!
До і після повномасштабного вторгнення росії
В минулому діловод-касир на місцевій телекомпанії. За освітою педагог. Мама двох дітей: 8-річного синочка і 3-річної донечки. До війни перебувала в декретній відпустці, а потім звільнилася з роботи, оскільки збиралася змінити місце роботи. Але не склалося... Війна і дітей немає на кого залишати, а садочки і школи з початком війни, зрозуміло, перестали працювати. А тепер ще й додався щоденний клопіт, потрібно доглядати за свекрунею поважного віку, доброю і завжди привітною жінкою, але вже не здатною подбати про себе у силу віку.
Як зберегти себе емоційно: власний досвід
Домашня рутина з щоденним стресом і тривогами захлеснула. Було важко пояснити дітям, прийняти сам факт, що треба постійно ховатися і боятися «невидимої небезпеки»... Постійний потік страшних новин давить звідусіль, ненависть і образа на ворога робить тебе нестабільним і злим. Але намагання допомагати чим можеш, необхідними речами, що маєш, людям, які їх потребують, піднімають настрій. Тому треба було якось адаптовуватися до нових умов.
Для себе я з найшла такий вихід із ситуації: почала дозувати новинопотік, шукати позитив навіть в погані дні, допомога і підтримка, тим хто її потребував. Дозовані порції новин зняли навантаження з нервової системи. Ще дуже заспокоювали позитивні новини про знищені позиції ворога, збиті вражі ракети нашими ППО. Безсумнівно, що тримає в руках віра в наших захисників та у всіх, хто їм допомагає, а також те, що в світі ми маємо високу підтримку. Віра і добре, чуйне ставлення одне до одного завжди допомагали людям в складні часи, тому і зараз це має бути основою нашого будення. І звісно, не ризикуємо і в разі тривоги ховаємося в безпечні та спеціально облаштовані місця, що збережуть життя в разі ракетних атак!
Робота до і після повномасштабного вторгнення росії
Вчителем був і з футболом був пов’язаний.
З 24 лютого все спочатку в школах завмерло. В футболі теж. Але потім через моральне спустошення і стрес почав повертатися. Спочатку потрошку відновили навчання дистанційно в УАЛ. Там акцент нами ставився не на самих предметах, а на спілкуванні з дітьми — завдання було їм допомогти психологічно і морально в цей важкий час.
Як зберегти себе емоційно: власний досвід
Спілкування з дітьми дало і зворотній ефект — мені особисто сильно допомогло. Треба було шукати слова підтримати дітей і це давало зворотній ефект! В футболі теж потроху згуртувалися, стали проводити благодійні матчі і турніри, збирати кошти на допомогу ЗСУ. Це теж мені допомагало. Що обов’язково сказав би — взаємодопомога в нашій сім’ї допомагала і допомагає. І окремим рядком — пошук чим і де стати корисним в спільній біді і боротьбі українців як сильний мотиватор.
Робота до і після повномасштабного вторгнення росії
Психолог КНП «Уманська міська центральна лікарня», відділення «Клініка, дружня до молоді»
До початку війни у 2014 році займалася педагогікою і жила спокійним розміреним життям, а у 2016 році з легкої руки Василя Вікторовича Денисюка познайомилася із військовою психологією, кризовою психологією і справжньою польовою роботою психолога, за що йому безмежно вдячна. Завдяки досвіду роботи у військовій сфері 24 лютого 2022 року я вже мала повний арсенал технік і методик, внутрішнього ресурсу для роботи з втратою, травмою і великою кількістю людей, яким потрібна стабілізація стану, «мотиваційний пендель», просте людяне ставлення і підтримка «тут і зараз» чи кризовий дебрифінг.
Як зберегти себе емоційно: власний досвід
За ці місяці я змінила багато ролей і багато місць: я була там, де було моє серце чи потреба людей, я робила те, що любила найбільше — надавала першу невідкладну психологічну допомогу у всіх її проявах.
Зараз моє життя схоже на марафон: ми з колегами «захібучуємо Україну», даючи малечі та підліткам ресурс та підтримку, ми вчимо як стабілізувати психоемоційний стан і відновлювати відносини, проводячи групи підтримки «Поруч», ми з молоддю насолоджуємося спілкуванням і мистецтвом під час зустрічей «Спільно», і шукаємо ресурс у потужній колаборації, яка з кожним днем стає сильнішою і надійнішою. Для мене кожен день останній, і кожен день новий.
За ці місяці відділення міської лікарні, в якій я працюю, стало осередком якісної підтримки колег з Ізраїлю, Дитячого Фонду ООН ЮНІСЕФ, Міністерства освіти України та багатьох інших, які підтримали наше бажання працювати, і це дає натхнення. Кожного дня місто гостинно нагадує, що «Умань — місто, де тебе чекають», і віддає свою любов всім, хто того потребує. І чим більше ми віддаємо себе і шматочків свого серця іншим, тим яскравіше горять вогники любові навколо, захоплюючи все нові будівлі та куточки, зігріваючи душі інших.
І хоча цей рік для мене був сповнений втрат і болю,
любов надихає, вона зігріває,
дарує тепло і усмішку щодня.
Любов, наче м’ята духмяна-духмяна,
Вона — моя сила і віра моя.
Я з радістю встану щодня до роботи,
Відмовлюсь від себе во ім’я добра,
Забуду про біль і щоденні турботи,
Бо діти — зерна на полі життя.
Якби мене запитали що допомагає мені справитися в такий тяжкий момент?
Я би сказала: «Запитайте у батьків, що допомагало їм справитися із такою синьою занудною хворобливою дитиною, якій все було не так, і ніколи на обличчі не було посмішки: лише задума і бажання усамітнитися?».
У мене в житті дві крайнощі: або я замерзаю, або від спеки не можу дихати. Але у кожному із цих станів головний акцент відіграє серце. Саме воно змушує мене пришвидшитися, щоб не замерзнути на ходу; або сповільнитися, аби не загорітися з середини. Цього року я лечу на шалених обертах, запалюючи інших на роботу і кооперацію, я дарую відчуття можливостей і пропоную людям брати відповідальність за своє життя сьогодні, аби завтра було іще краще і яскравіше. Я люблю! Люблю долати нові виклики, робити абсурдні речі, бачити посмішки дітей, і повертати їм віру у свої можливості, а це цінніше замість тисячі слів. Я живу! Живу своєю роботою і відчуттями, які вкладаю в неї. Я радію! Радію від кожного нового відкриття, яке робить зі мною і для мене мій син! І це моє життя — щире і натхненне, яке ніхто не зможе відібрати, адже воно передається з генетичним кодом і проросте у нових поколіннях. І колись моя невгамовність засяє посмішкою у чиїхось спогадах чи оченятах, і все повториться знову:
І біль, і радість, і журба,
І щастя, посмішка натхненна,
І теплий дотик, і слова,
І хтось колись когось напевно
Позве ласкаво у дива —
В які я двері прочинила.
