10 червня Уманщина попрощалася з Заслуженим лікарем України, кардіологом Василем Антоновичем Захаренком. Світла пам'ять про «сердечного лікаря» залишилася в серцях сотень його колег і тисяч пацієнтів.
Лікар помер на 83 році життя ─ зупинилося серце.
В день прощання уманчани згадували про людину з великим серцем, яка лікувала серця.
Заслужений лікар України
- Він не на словах ─ видатний лікар-кардіолог, який створив і 35 років очолював кардіологічне відділення Уманської міської лікарні.
- Загальний стаж лікарської роботи понад 50 років. Василь Антонович мав I категорію фаху у терапії і вищу в кардіології.
- Він перший в історії охорони здоров’я Уманщини запровадив електричну дефібриляцію та електричну стимуляцію серця.
- Зменшив смертність від інфаркту міокарда, запровадив ультразвукове дослідження.
Своїми знаннями, невтомною працею Василь Антонович отримав звання «Відмінник охорони здоров’я» та почесне звання – «Заслужений лікар України».
Вчитель лікарів
Для колег він був мудрим наставником. Для понад 300 інтернів ─ вчителем, провідником у світ справжнього служіння людям.
— Інтернатуру проходила на базі кардіологічного відділення. Наш вчитель навчив не просто читати кардіограму, чути вади серця, а співати її — щоб зрозуміти. Після інституту, коли в тебе була лише певна база знань, а практики ще не було, Василь Антонович Захаренко дав величезну базу, привив любов до кардіології, і це стало моїм життям, — згадує лікар — кардіолог Наталія Філонок.
Василь Антонович заснував свою власну, авторську кардіологічну школу на базі кардіологічного відділення Уманської міської лікарні.
Згадує лікар-кардіолог Уманської міської лікарні Анатолій Кравець:
Він навчив не боятися брати на себе відповідальність і швидко приймати важливі рішення.
Він був вимогливим, але водночас і дуже душевним, любив і розумів жарти, гумор.
Інтерни склали про нього жартівливу пісню з натяком на дефібриляцію:
… Нам эта Умань чертовски надоела,
Товарищ Вася, дай нам отдохнуть,
А если не пойдешь на это дело,
Прийдется электродиком стрельнуть...
Василь Антонович знав цю пісню, сам залюбки співав її разом з молоддю.
Брати Захаренки ─ цвіт української нації
Можливо не всі знають, що рідним старшим братом видатного лікаря Василя Антоновича Захаренка був видатний український педагог, Заслужений учитель УРСР Олександр Антонович Захаренко (1937 ─ 2002).
І хоча в Україні більше відома авторська школа Заслуженого учителя Олександра Захаренка, медична школа Заслуженого лікаря Василя Захаренка стала базою кардіологічної служби Уманщини.
Лікар від Бога
Василь Антонович врятував тисячі людських життів. Серед його пацієнтів не лише мешканці Умані, але й навколишнього регіону. Його колишні пацієнти живуть нині в різних країнах і згадують свого рятівника добрим словом.
Уманчанка Олена Литвинова згадує, що для її родини лікар Захаренко став справжнім рятівником, «повернувши з того світу» чоловіка, батька трьох дітей, дідуся 5 внуків.
Родина Семенюків з Христинівщини вважає його найважливішим лікарем, адже через руки Василя Антоновича пройшли три покоління чоловіків їхньої сім’ї. … Важливо, що він завжди говорив правду про стан пацієнта. Не обнадіював зайве і не трагізував де не треба. Батька лікував довго і серйозно, а синові-підлітку сказав що не варто хвилюватися, а зайнятися регулярними помірними фізичними навантаженнями і хлопчик «переросте» свою проблему. Так і сталося.
Ось як згадує про Лікаря у своїх мемуарах «Судьба суворовца» доктор історичних наук професор Олександр Криворучко:
… Лечил его (вітчима), а затем и нашу маму знаменитый уманский кардиолог Василий Антонович Захаренко. … Василию Антоновичу обязаны своей жизнью тысячи уманчан и жителей района. Благодарна и моя мама, и все ее дети. Это он продлил ей жизнь на 8 лет!
Людина з великої літери
Далі професор згадує про лікаря, як про щиру хорошу людину:
… У меня с ним сложились хорошие дружеские отношения. Когда приезжал навестить маму, он всегда приглашал меня в гости. Его хобби ─ пасека. Мед отменный. …
Про мед і людяність Василя Антоновича згадує і Олена Онопрієнко, нині міський отоларинголог, лікар-ЛОР, а тоді ─ маленька дівчинка, донька колеги лікаря-хірурга Івана Онопрієнка.
Лікарі були сусідами по дачі і Василь Антонович частенько закликав дівчинку поласувати полуницями. А одного разу запросив: «Лєна, йди будемо мед качати». От тоді вперше, згадує Олена Іванівна, вона побачила і рамку і медогонку. Міській дівчинці це була дивина, тому спогад залишився на все життя.
А ще він ніколи не скупився на посмішку ─ вона в нього була особлива, тепла і добра, як велике серце «сердечного лікаря».
