Іван та Анастасія одружились 8 червня. Колеги Івана потурбувались, щоб церемонія молодій парі запам’яталась на все життя — вона відбулась у парку «Софіївка», а настрій усім створили ведуча, флористи, звукорежисер, відеограф та фотограф, які погодились влаштувати свято безкоштовно. Для УманьNews.City Іван та Анастасія розповіли свою історію кохання, одруження, про життя і плани.
Івану Семененку 22 роки. 5 березня від достроково закінчив Харківський національний університет цивільного захисту. Анастасії Семененко 20 років і вона студентка Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.
— Нам казали до останнього, що: «Випуску не буде і будете до кінця тут». А потім сказали, щоб через пів години всі були на поверсі, приїде генерал і буде випуск. А взагалі випуск з університету мав бути 11 червня, — розповідає Іван. — Я знав, що потраплю до Черкас, бо написав рапорт, щоб мене переводили у Черкаську область. А коли приїхав у Черкаси, сказали, що поїдеш на ротацію. Думав, що не надовго, а вже три місяці тут. Я начальник відділення піротехнічних робіт, в моєму підпорядкуванні сапери і ми займаємось розмінуванням.
— Навчаюсь на вчителя історії, географії і правознавства. У Харкові працювала вчителькою у школі. Мені найбільше подобається середня школа, там більш легкий курс і для дітей це як казка, але з старшокласниками більш спокійніше, у нас з ними зараз невелика різниця у віці і легше знайти спільну мову, — говорить Анастасія.
Вони обоє із Торецька, але познайомились на іншому кінці країни — у Мукачевому.
— Дітей з Донецької області, щоб відволікти та психологічно розвантажити, відправили на відпочинок у Мукачево і там ми познайомились. Ми познайомились 5 липня, а зустрічатись почали 8 липня, — пригадує Анастасія. — Ми були дітьми, думали, що погуляємо трошки і все. Але потім повернулись додому, почали гуляти в одній компанії. А потім Ваня поступив у Харків, я вирішила теж там навчатися. І зрозуміли, що все вже не по-дитячому.
До Умані Іван приїхав 15 березня на розмінування території і вже три місяці разом з колегами розміновує поля Уманщини. Анастасія приїхала до Умані тиждень тому.
— Моя робота полягає у виявленні, знешкоджені, транспортуванні і знищенні вибухонебезпечних предметів. Працюємо щодня зранку до вечора — і території багато, і вибухонебезпечних предметів багато. Ми працюємо вже три місяці і ще будемо працювати місяців три щонайменше, — серйозно і не дуже багатослівно відзначає Іван.
— Я приїхала з Польщі вже до майбутнього чоловіка. До Польщі ми виїхали 1 березня. Ми зрозуміли — те, що ми переживали на Донбасі, переживати в Харкові ми не хочемо, — згадує Настя. — Район у нас був дуже небезпечний — 4 кілометри до кордону з російською федерацією. Коли почались активні бойові дії, ми дуже боялись опинитися в окупації — зараз більшість наших друзів знаходять в окупації в Харківські області.
— Хоча я казав, щоб вона ще не їхали в Україну поки не закінчиться війна. Але вона наполягала, що хоче приїхати, то я й сказав: «Добре, приїдеш — станеш дружиною», — посміхається чоловік.
— Мені Ваня казав, що весільна церемонія для мене буде сюрпризом і несподіванкою. Але багато що й для нього було несподіванкою і дуже приємним сюрпризом, — говорить дівчина. — У мирний час я хотіла, щоб на весіллі були усі батьки, друзі. Але щоб це було не дуже пишне весілля — просто розписалися і у вузькому колі друзів відсвяткували. Потім, коли розпочалась повномасштабна війна, я взагалі ні на що не розраховувала, думала, що ми просто розпишемось десь в частині і все, бо у батьків, родичів і друзів немає змоги приїхати. Але завдяки колегам Вані у нас вийшло таке свято.
— Весілля мало бути в середу, а в суботу колеги сказали, що вони щось підготували. Але до останнього думав, що буде весілля в частині — розпишуть і все, — зізнається Іван. — А потім нам зробили таку красиву церемонію. Це просто пушка-бомба. Дякую усім, хто допоміг зробити нам свято — волонтерам, колегам.
Іван Семененко говорить, що вся церемонія одруження запам’ятається на все життя, а Анастасія все ж відзначає кілька найпам’ятніших моментів.
— Це як мене виводив Ванін колега Олександр Володимирович, бо в мене не було батька на церемонії і він виступив у такій ролі. І коли ведуча розказувала історію нашого знайомства і кохання — я трошки сльози пустила, бо було дуже неочікувано і приємно. Та й взагалі вся церемонія, і розпис під повітряну тривогу.
Попри те, що одружилися Іван та Анастасія у 2022-му, пропозицію одружитися Іван зробив ще п’ять років тому.
— Ми чекали, коли я закінчу навчання. А тут якраз і гроші вже були, і час. Тому так вирішили, — говорить Іван. — І якби зараз було мирне життя, ми все одно одружувались би — я говорив, що одразу після мого випуску ми одружимось.
— Це було на Новий рік. Мені було 16 років, а Ваня вже навчався в університеті на першому курсі. Нам батьки дозволили зустрічати Новий рік вдвох, такого раніше не було, бо навіть гуляти дозволяли до 9-ї і все — мама зустрічала на порозі. І от у новорічну ніч Ваня зробив пропозицію. Це було дуже несподівано. Але ми розуміли, що ми не одружимось у 17 чи 18 років, — розповідає про пропозицію одружитись Настя.
Іван і Анастасія із Донеччини — з міста Торецьк. З війною тісно «знайомі» ще із 2014-го.
— Мій тато зараз у Збройних Силах України, а мама виїхала із молодшим братом із Донецької області на Одещину, бабуся і дідусь у Донецькій області. У Польщі я була із другою дружиною батька, батько нас вивіз і потім записався до Тероборони, а тоді його призвали до війська, — розповіла Анастасія.
— Мої рідні зараз в Торецьку. Рідні вітали, казали, що можливо скоро побачимось, батько плакав, бо для нього Настя як донька, — говорить Іван.
Анастасія та Іван мають серйозні плани на життя. Поки ж вирішили, що Іван продовжуватиме працювати, Анастасія закінчуватиме навчання. А після перемоги планують оселитися в Черкасах.
