Аліна Сарнацька, аспірантка факультету соціальної та психологічної освіти УДПУ імені Павла Тичини, психологиня, тренерка, менеджерка громадської організації, захищає Україну в лавах ЗСУ.
34-річна киянка, аспірантка Уманського державного педагогічного університету Аліна Сарнацька стала героїнею новин «Нового каналу».
На своїй сторінці в Facebook Аліна прозповіла, що «Новий канал» попросив її про інтерв'ю, але у дівчини не було можливості зустрітися з журналістами, вона написала всі відповіді на запитання і взявши фото з її інстаграму, «Новий» зробив відеосюжет.
─ Вийшло душевно, ─ написала Аліна, ─ дивитись ТУТ!
В матеріалі розповідають про те, що Аліна жила активним насиченим життям: стосунки, робота, громадська і наукова діяльність. Та 24 лютого росіяни змінили її життя....
Оговтавшись після перших днів війни, Аліна почала надавати фахову психологічну допомогу киянам, які ховалися у метро і бомбосховищах. Також цілодобово працювала в чаті як психолог. А за тиждень записалася до лав ЗСУ і 5 березня прийняла присягу.
Я тут не тому, що хотіла. Я тут тому що на нас напала російська федерація і тут треба бути.
На своїй сторінці в соцмережах дівчина ділиться власними спостереженнями і відчуттями про те, що відбувається. Допомагає іншим і зауважує, як змінилися пріоритети:
─ Я раніше нервувала через дедлайни. Переживала, що хтось про мене думає. Хвилювалась, як я виглядаю. А лишилось з того всього сміття три теми для емоцій
- Щоби всі були живі
- Хочу обійняти близьких
- Коли кінець гострої фази війни
Всьо.
Alina Sarnatska: 5 рочків хотіла собі плаття-вишиванку, не мала на нього грошей. І от, нарешті купила. В січні. Понятно, шо куди ж його носити взимку. Подумала вдіну навесні. Якраз до дня вишиванки буде мені.
Які часи - такі і вишиванки.
─ Періодично бачу в лєнті точку зору типу «частина людей бояться загинути і таким людям не треба іти в армію».
Хтось думає тут люди, які завжди мріяли вмерти і ось нарешті з'явився шанс? Або, що в армію пішли одні безстрашні кому нема чого втрачати?
Кожен вечір, якщо є зв'язок, навколо люди кажуть в телефон: «Привіт маленька, це ти дідусю картинку намалювала?», «Василь, єсі завтра наша дитина не буде їсти овочі, я тебе особисто придушу», «Мама, ти ліки випила? Та не порайся ти в тому городі, хай буде бур'ян».
А щодо страху, особисто мене на початку лякала просто вся ця зброя навколо. Все лякало)) А потім стало лякати менше, а потім ще менше.
