Після нашої публікації: Стало відомо, що 14 травня Михайло Ніконець отримав поранення, несумісне з життям. Наша шана Герою та співчуття близьким.
Михайлові у червні мало виповнитись 30 років. 14 травня він отримав поранення і загинув, боронячи «Азовсталь» у пеклі війни. Оточений, але не скорений.
Ми поспілкувалися із мамою Михайла Таєю Ніконець, щоб дізнатися про нашого героя. Щоб земляки знали його ім’я!
Уманець Михайло Ніконець народився 16 червня 1992 року. Він єдиний син, його батько помер.
У 2015 Михайло разом з побратимами з Азову відстоював Маріуполь і через сім років повернувся до міста, щоб допомогти побратимам.
Маріуполь, 2015 рік
— Він не призивався через військкомат, він не був закріплений ні за однією з частин. 10 березня пішки з Умані пішов на Київ, добрався до Києва, напевне був в ТрО. А 27 березня з міста Дніпро він з групою хлопців на гелікоптерах був направлений в Маріуполь на підкріплення, — говорить мама Михайла Тая Ніконець. — Спочатку був в порту, потім в місті, 13 квітня вони разом з морпіхами пробились на «Азовсталь». На даний час він знаходиться там і разом з усіма тримає цей бастіон.
Ось на цьому відео з «Азовсталі», розповідає мама Михайла, її син йде попереду.
Найрідніші люди Михайла — мама Тая і його дівчина Діана, живуть сьогодні в очікуванні повідомлень від сина і хлопця та підтримують одна одну. Пані Тая розповідає, що сину не часто вдається вийти на зв’язок та написати повідомлення. Але востаннє він написав мамі вчора близько півночі.
«Дзвонив. Передав, що любить вас і зробить все, щоб ми виграли. Про повернення мови не йде навіть. Сказав, що боїться не смерті, а того, що не побачить нас», — це Діана передавала повідомлення від Михайла його мамі.
Це короткі повідомлення, які Михайло надіслав мамі:
«Мама, я в Маріуполі. Живий, все нормально. Зв’язку нема, вибачай».
«Я здав роту, мене оформили в ГУР і на вертольотах з Дніпра перекинули в Маріуполь. А тут… Коротше, тримаємось і надіємось на краще. Нас женуть в порт, а там кораблями і літаками сутками б’ють».
«Мам, тут все дуже хреново, можу пропадати зі зв’язку. Не переживай».
В Маріуполі на стінах Михайло залишив свої написи. Один з них в готелі «Посейдон» на Приморському бульварі, 19: «Время — времячко. Вода — водичка».
— Так, я знаю чим це все закінчиться!!! Хочу щоб всі знали, що там на «Азовсталі» був ще один захисник, хлопець з міста Умань — сміливий, чесний, справедливий, який не міг сидіти дома в своїй квартирі, а пішов добровольцем до свої хлопців на допомогу, — говорить Тая Ніконець.
