Настоятель церкви святої рівноапостольної Марії Магдалини в Умані протоієрей Роман Юрченко поділився своїми роздумами про особливу роль Великодня у часи війни.
42-річний настоятель церкви святої рівноапостольної Марії Магдалини протоієрей Роман Юрченко народився і виріс в Умані. В родині де багато читали, вивчали реальну історію України сина навчили думати і самостійно шукати відповіді на найголовніші запитання: «чому все так і навіщо ми існуємо ?».
Любов до музики, спілкування з ровесниками з релігійних родин і спів у церковному хорі вкупі з філософським світобачення привели молодого чоловіка до навчання в духовній семінарії, а потім і в академії при Михайлівському монастирі.
Українська церква – свідомий вибір пана Романа.
В 2004 році Роман Юрченко був активним учасником Помаранчевої революції і ще довго залишався ідеалістом. Вірив, що українське суспільство зміниться швидко і сам хотів бути агентом цих змін. Українська церква, на його розуміння, саме та церква якої заслуговує український народ. Він присвятив своє життя Україні, українській церкві і українському народу.
Та з перших днів своєї роботи зіштовхнувся з відкритим супротивом місцевої влади в Умані. Був у лещатах між комуністами і впливом московського патріархату.
«Палки в колеса» молодому священнику ставили на кожному кроці, а він все одно продовжував своє служіння і гуртування своєї парафії. І в жовтні 2015 року відбулося освячення й закладення наріжного каменя та капсули храму святої рівноапостольної Марії Магдалини на цвинтарі між школою № 9 та НВК № 17. Зведення храму триває й досі, попри всі випробування і труднощі.
Церква – це жива історія
На думку отця Романа, Церква ─ це жива історія. Бо будь яка подія, яка відбувається сьогодні не нова – це вже було 1000 і 100 років тому. І хвороби, і війна і всі біди вже були в історії людства. І кожного разу для кожної людини священик повинен знайти правильні слова. Не просто утішити, але й допомогти зрозуміти, побачити надію і повірити в спасіння.
Тому так важливо, щоб ваш священик був людиною яка живе вашим життям, переживає ті самі події і емоції, що й ви, поділяє ваші погляди, служить своєму народу і своїй країні.
- Найщиріше люди моляться в час біди. Люди починають молитися коли їм стає дуже страшно, коли хвороба, коли війна.
- Солдати своїми словами на передовій щиріше моляться ніж священник найвищого сану у найбільшому храмі.
- Матері моляться за своїх синів і сила материнської молитви надзвичайна.
- Люди під обстрілами моляться «щоб не прилетіло».
- Бог співстраждає з нами завжди. Кожним своїм гріхом ми розпинаємо Бога – забиваємо йому свого цвяха, а він страждає разом з нами.
Суть важливіша за обряди
─ Церковною людиною бути не просто, ─ розповідає отець Роман, ─ на свято люди до церкви приходять і багато, з родинами, дітьми. А щонеділі ходити до церкви – немає такої традиції. Це вимагає змінити спосіб життя і не кожен до такого готовий.
З огляду на свою паству, Роман Юрченко розповідає, що перед пандемією люди почали трохи активніше ходити до церкви, але ковід все зупинив. Навіть Великдень святкували онлайн, це всі пам’ятають. Зараз люди не встигли оговтатись від коронавірусу, прийшла війна. І люди знову пішли до церкви – вгамувати тривогу. Багато прихожан церкви святої Марії Магдалини виїхали з міста, але, можливо, ті хто приїхав до міста почнуть ходити до церкви, сподівається настоятель.
Пасху люди святкували завжди. І в часи воєн, і в голод і в тюрмах і на чужині. Але священник застерігає, що не треба за красивим обрядом освячення кошиків оминати сутність події ─ Воскресіння Спасителя. Паска у військовий час відсилає нас до суті Великодня. Не зовнішніх атрибутів, а суті «святого дня».
Не варто сприймати Пасху як розвагу. Зрозуміло, що ми всі чекаємо зустрічі з ріднею і великого щедрого родинного столу. Та постояти біля церкви з кошиком і не зайти в церкву – це не правильно. Це дотримання тільки зовнішньої сторони події, споживацьке відношення. Свято треба вистраждати.
Після біди завжди приходить радість
Сама Пасха це підготовка – великий піст в пам'ять смерті Спасителя. Кульмінація ─ страсна п’ятниця, коли всі йдуть до церкви до плащаниці. Страсний тиждень особливий. Ми щодня бачимо смерть – і у нас душа теж кожного разу трохи вмирає. Нам тривожно, а всі молитви і богослужіння готують нас до сприйняття смерті Спасителя як смерті важливої для нас людини – близької і рідної. Нам треба навчитися Бога уявляти собі як члена нашої сім’ї, який помер, але він був. Ми ж не всі бачили свою прабабусю чи прадіда – але вони ж у нас були. Вони в душі десь близько. А Бога ми собі так не уявляємо – не близькою людиною. А треба щоб близькою. Треба навчатися переживати його смерть гостро, як людину яку ти любиш. І тут не соромно тужити і плакати – переживаючи його смерть. І от лиш тоді, після туги – на Великдень ти зможеш відчути справжню радість від воскресіння Христа. Ось тоді, виплакавшись попередньо, на Пасху ви зможете відчути справжню радість. Ми маємо відчути оцю переміну.
Напередодні треба прийти до церкви – сповідатися, причаститися. Це для християнина дуже важлива справа – хоча б раз в рік прийти до сповіді, до причастя і Пасха дуже хороший привід.
Ми по суті всі разом зараз створюємо Православну українську церкву, зводимо Храм нашого народу. Зараз до нас, у храми Православної церкви України приходить всі більше людей і ті, хто багато років ходили до церков московського патріархату.
Саме зараз час прийти до свого храму ─ храму свого народу і своєї країни, навіть якщо він далеко від вашого дому.
Дорога до храму ─ теж свято
Настоятель церкви святої рівноапостольної Марії Магдалини в Умані протоієрей Роман Юрченко розповів, що згідно Постанови Священного Синоду ПЦУ з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія надано роз’яснення, що в зв’язку воєнним станом в країні рішення про проведення Великодніх богослужінь приймається безпосередньо на місцях.
Про богослужіння у вашому храмі варто уточнити у вашого священника, але точно 24 квітня з 6 ранку – можна приходити до церкви і на богослужіння і освячення пасок.
Храми Православної Церкви України в Умані та окрузі:
- Храм Свято – Троїцькій (маслозавод), настоятель отець Alexander Grynko
- Храм Святих Петра і Павла (аеродром), настоятель отець Володимир
- Храм Марії Магдалени (між школами 9 та інтернат НВК 17), настоятель отець Роман Юрченко
- Покровська церква в с.Городецькому, настоятель отець Микола Соловей
- Греко-католицька церква УГКЦ (ДІАЗ «Стара Умань»), настоятель отець Дмитро Белей
