Сергію Столяру 29 років, він із Христинівки. Пять років тому він пішов на війну, два роки тому відкрив першу кав’ярню Veterano Coffee у Христинівці, а у середині жовтня другу — в Умані в «дубках» по вулиці Тищика.
Два роки тому Сергій повернувся із війни. Він захищав Україну в складі полку АЗОВ.
— Я був у добробаті з 2015 року. «Азов» це повністю моя добровільна воля. Я навіть, можливо, таку секретну інформацію розкажу, коли прийшов у військкомат, кажу: «Хочу в АТО». То вони мені запропонували в десантники. На що була моя відповідь: «Ні, хочу конкретно в «Азов». Там мої друзі». От не повірите, мені «вставляли палки в колеса». Не хотіли мене туди відпускати. То я пройшов три інстанції. Поборов систему. Я розумів, куди я йду, не було романтики і юнацького максималізму. Я розумів, що можу не повернутися, — згадує Сергій. — Згадайте 2014 рік — зведення новин і що робилося. Я не міг сидіти. Хотів ще в 2014 році піти. Але, на свою голову, сказав батькам, що через тиждень збираюся їхати. Були сльози, прохання мамині. Але мене вистачило на три місяці. Уже в січні я потрапив у відділ відбору і 14 лютого, як не романтично це не звучить, я потрапив у «Азов». На три роки уклав контракт і з квітня я офіційно був у зоні АТО (до того часу неофіційно). Якщо говорити про АТО, то жодного разу не пошкодував. Там були насправді кращі хлопці — цвіт нації. Дуже різні люди, але єдине братство. Після війни з багатьма підтримую контакт, в Умані багато хлопців, які зі мною служили. Надійні перевірені друзі — найбільша нагорода з війни.
Після повернення з війни два роки тому Сергій відкрив свою першу кав’ярню у рідній Христинівці і почав привчати місцевих жителів пити смачну каву. Сам Сергій розповідає, що найбільше любить капучино, у день випиває 4-5 чашок кави
— У 2018 році в мене закінчився трирічний контракт. Я зрозумів, що, можливо, свою місію виконав не до кінця, але зробив, що зміг. Повернувшись додому у Христинівку зрозумів, що потрібно щось робити, якось розвиватися. На жаль, системи адаптації ветеранів після війни в Україні немає. Допомагаємо один одному. Мій товариш по службі відкрив кав’ярню у Маріуполі. Мені ця тема сподобалася і каву я люблю, тому я до нього поїхав і детально вивчив як і що він робив, — розповів Сергій. — А потім став на облік у центр зайнятості, написав бізнес-план, захистив його, пройшов навчання у Черкасах. Мені виплатили всю суму, яку належало за рік — там вийшло, якщо не помиляюсь, 50 тисяч гривень. Плюс трохи залишилось після служби, благо, що в армії зарплату платили, а витрачати майже не було де, максимум в магазині купити кока коли чи цигарки. Наскладав трохи і відкрив першу кав’ярню в Христинівці.
Кав'ярня Veterano Coffee у Христинівці
Сергій розповідає, що завжди хотів відкрити кав’ярню також і в Умані. А плани на перспективу — зробити мережу кав’ярень.
— Давно хотів кав’ярню в Умані. Чому? Нас уже зробили Уманським районом. Всі зв’язки і соціальні, і ділові, друзі всі в Умані. Я давно хотів тут відкритись. Тут конкуренції більше. Але якісної кави, як би це не звучало, все одно також не багато. Взяти культуру пиття кави — в Христинівці вона тільки-тільки з’являється, а в Умані вона з’явилася раніше, дуже інтенсивно розвивається. Умань — туристичне місто. Тому мій погляд впав на Умань. Тут є більше перспектив для розвитку. Ціль — багато кав’ярень, зробити цілу мережу. В Умані однієї також мало. Мета така, щоб максимально з усіх районів Умані було зручно добратися. На меті — три кав’ярні в Умані, але ситуація з коронавірусом і карантином вносить свої корективи.
Кав'ярня Veterano Coffee в Умані
Кав’ярня Veterano Coffee в Умані працює з 8-ї ранку і до 22-ї години і тут пропонують каву на будь-який смак.
— Ми в Умані не довго працюємо, трохи більше двох тижнів, але люди вже трохи знають, позитивно про нас відзиваються, що дуже мені приємно. Жодного відгуку, хоч і Умань місто більше, немає негативного. А це значить, що ми на правильному шляху. Значить, ми все правильно робимо. Думаю, в подальшому будемо людей тільки радувати, — зазначає Сергій Столяр. — До відбору персоналу відносимося дуже відповідально. Працівники проходять весь курс навчання і стажування. Процес виробництва кави, починаючи від самих зерен і закінчуючи подачею напою, повністю увесь прописаний. Ми дуже відповідально до цього ставимося. Я задоволений, яка у мене команда, і я не хвилююся — все буде працювати. В організаційних моментах мені дуже допомагає дружина. Але поки у нас маленька дитина, я намагаюся її не «грузити», бо турбот вистачає. Є підтримка і від персоналу. Це справжня команда. І, звичайно, допомагають відвідувачі, ті, хто приходять випити каву і повертаються знову.
Сергій стверджує, що за два роки, відколи почав кавовий бізнес, ще жодного разу не пошкодував:
— Мені це дуже подобається. Мені це більше не як заробіток, а як хобі. Дійсно, намагаємося. От чому я кажу, що відповідально до всього ставимося. Це момент, коли тобі подобається твоя робота. І ти максимально намагаєшся вдосконалювати, щоб дійти до такого моменту, що дійсно, класно зробив. Зрозуміло, що хочеться чогось більшого, кращого. Але я думаю, що ми на правильному шляху.
